Для робітничого класу України
проблеми аграрного сектора ніколи не були порожнім звуком. Адже в залежності
від того, що на столі в робітників, залежить ступінь енергетичного стану
класової пролетарської боротьби. Для нас, Української Троцькістської Опозиції
(УТО) аграрні проблеми невід'ємні від проблематики робочої боротьби в цілому. B
солідних буржуазних виданнях у цей час тільки й розмов, що про врожай.
Міністри-капіталісти оптимістично заявляють, що врожай буде “не нижче
торішнього” (більш, ніж 24 млн. тонн зерна). Просто капіталісти, - із тих, що
торгують зерном, - песимістично прогнозують врожай не більш, ніж 18-20 млн.
тонн. Що стосується тих, хто зерно вирощує, те вони нічого не говорять.
По-перше, ніхто їх не запитує, позаяк їхня думка нікого не цікавить. По-друге,
і говорити особливо нічого. Ще декілька років тому голови колгоспів та районних
адміністрацій із острахом повідомляли, що сільське господарство забезпечене
технікою відсотків на 50, а пальним до неї - на 60-70%, та хвилювалися, що ціни
на пальне ще більше зростуть. Сьогодні т.зв. “товаровиробникам” хвилюватися нічого.
Який би вони не виростили врожай - їм самим нічого не дістанеться. Усе
запродано вже на корені. Точніше, вже запродано за надані матеріальні ресурси
50-60% врожаю. Щоправда, 50-60% - це від розрахункового врожаю. Реальний же
врожай може виявитися значно менше, і відсотки виростуть до 70-80. Наприклад,
тільки за комбайни західного виробництва уряд повинен віддати цього року біля
1-го мільйона тонн продовольчого зерна. Наші західні благодійники потребують не
відсотків, а реальних сотень тисяч тонн, і не якого-небудь, а високоякісного
зерна, якого через погані погодні умови і ще гірші умови переробки і збереження
зерна цього року очікується не так уже багато. Зрозуміло, що скуплене на корені
зерно скуплене за безцінь. Це саме собою ясно, як те, що ціна хліба, що
залишився, автоматично підскочить. Адже ринок є ринок.
По радіо повідомили, що
Держкомрезерв, точно так, як і мер Києва Омельченко, збираються закуповувати
зерно не тільки у щойно народжених відповідно до президентського указу
приватних, не зовсім приватних і зовсім неприватних власників. Збираються
закуповувати і за кордоном, зокрема, у Казахстані. З погляду “ринкової
економіки” тут усе ясно і правильно. Потрібно закуповувати там, де дешевше.
Але людям з такою точкою зору не
можна довіряти навіть керування суспільним туалетом. Адже людина, що
представляє інтереси суспільства, не має права думати як вуличний торговець,
він повинен планувати завтрашній день. Адже закупити зерно за рубежем - означає
кинути виробників до обіймів приватних зерноторговців, що із нього шкіру
здеруть та викинуть. Адже буржуазна держава повинна піклуватися про інтереси
“вітчизняного виробника”, тим більше, якщо він відповідно до останніх указів
теж став цілком “на засідках приватної власності”. Знову ж, достатньо безтямно
виглядають такого роду дії, коли держава фактично благословляє спочатку продаж
зерна за кордон по викидних цінах, а потім закупівлю зерна за тим же кордоном
і, як правило, тими ж приватними фірмами, тільки вже гірше та подорожче. Що це
за комерція така? Але все це виглядає безтямно тільки доти, поки людина не
розбирається у питаннях проблематики держави. Як тільки згадати
марксистсько-троцькістське розуміння держави як комітету по улагоджуванню справ
буржуазії, те усе стане на свої місця. Визначені представники класу буржуазії
непогано гріють руки як на продажі зерна за кордон, так і на зворотній його
закупівлі.
Але буржуазні газети пищать, що
постанова Кабміну “Про міри щодо удосконалення регулювання ринку зерна” істотно
обмежило можливості “вільної торгівлі хлібом”. У умовах постійного зросту цін
на хліб і не менше постійного падіння його виробництва, заходи для недопущення
його вивозу за безцінь були б цілком логічні навіть для буржуазної держави.
Адже марксизм вчить, що воно дуже часто обмежує і придушує окремих
представників буржуазії у випадку, якщо їхні інтереси входять у суперечність з
інтересами буржуазії як класу, а дії починають загрожувати стабільності
буржуазного ладу. Але в нас, треба думати, усе ще більш банально. Міць держави
у даному випадку була використана в якості кийки для розбирань між мафіозними
зернотрейдерськими кланами. Офіційно у постанові не встановлена ані заборона на
вивіз зерна за кордон, ні на переміщення його між регіонами, але такого роду
дії місцевих адміністрацій уже зафіксовані.
“Держава - це я”, - сказав колись
один із численних французьких Людовиків. Але буржуазна демократія тим і
відрізняється від монархії, що вона не терпить всевладдя однієї людини. У нас
сьогодні таку королівську фразу можуть виректи тисячі й тисячі людей: як ті, що
зробили владу своїм бізнесом, так й ті, який бізнес привів до влади.
Характерною є стаття в газеті
«Бізнес» Володимира Бондаря, кандидата економічних наук, що завалялася в нього,
треба думати, ще з часів перебудови - казка про те, що якщо земля “стає
власністю вільного селянина”, себто починає вільно продаватися, то ми відразу ж
заживемо як у казці, оскільки причина наших “негараздів”, звісно, у тому, що й
остання реформа теж “несправжня”. Треба, щоб “як у Голландії”. При цьому
“забуває” розповісти читачу, що саме в Голландії основний масив земель
знаходиться у державній власності, що сільське господарство там зовсім не є
прибутковим, а потребує дуже серйозних державних дотацій, та й про те, що
клімат у Голландії значно м’якше, ніж український. При цьому м'яса, дійсно,
Голландія в 1990 році виробляла на душу населення в два рази більше, чим УРСР,
але зерна при цьому - у 10 разів менше. До речі, й м'яса на душу населення ми
виробляли не так вже мало, у всякому разі побільше, ніж Англія або Німеччина.
Природно - нема чого знати українському читачу такі дрібниці. Цілком достатньо
з нього запам'ятати формулу: “У Голландії усе незмірно краще, ніж на Україні,
тому що там капіталізм, а в нас погано, тому, що в нас усе ще залишається
соціалізм”. Ха-ха. Навіть при деформованій робочій державі в Україні Голландію
вдавалося за пояс затикати. В.Бондарь сам приводить ці цифри. Цитую: “У 1950
році середня врожайність цукрового буряка в Голландії склала 156 центнерів із
гектара, в Україні - 177 центнерів”. Коментарі потрібні?
Скаже, он куди загнув! Коли це
було, у 1950 році? Так, для Голландії така врожайність цукрового буряка
сьогодні сміховинна. Але для України 2000-го року показники 1950-го року вже не
перший рік є мрією. Не знаю, як буде цього року з цукровим буряком (теж,
напевно, надлишку не буде), але по валовому зборі зернових ми вже скотилися
нижче рівня голодного 1946-го року. Середня врожайність тих же зернових
“досягла” 19,5 центнерів із гектара. Такими врожаями раніш хвасталися
передгірні колгоспи Івано-Франківської області. Адже при колишньому СРСР
більше, ніж Україна зерна збирала в Європі тільки тепла Франція (і те по валу,
а не на душу населення).
Чи буде голод на Україні в 2000
році, - от питання, що напрошується саме собою після знайомства з першими
результатами теперішніх післяреформених жнив?
На жаль, це питання не потребує
відповіді. По-перше, переважна більшість наших населень уже давно не
об'їдається. По-друге, буде він у 2000-му або 2001-му року - хіба це так
важливо?
Голод та злидні переважної
більшості заради зросту прибутків купки паразитів - це закон капіталізму, точно
такий же невблаганний і невідворотний, як закон природи, відповідно до якого
хижаки пожирають свої жертви.
Призведені факти наочно свідчать
про те, що процес колапсу аграрного сектору української економіки веде до
необоротних наслідків - повній економічній катастрофі. Українська Троцькістська
Опозиція (УТО) пропонує єдино можливу альтернативу - створення бойової
революційної пролетарської партії, збройної ідеями Маркса-Леніна-Троцького та
програмою МТО (ITO),
авангарду майбутньої світової робітничої революції.